Додаток

до рішення Черкаської міської ради

від_______________ № ___________

ПЕРЕЛІК

вулиць та провулків, які перейменуються у місті Черкаси

Пояснювальна записка

до проекту рішення:

«Про перейменування вулиць Романа, Стасова, Субботіна та провулків Серафимовича, Сєдова, Смілянського, Софії Ковалевської, Степана Разіна, Суворова у місті Черкаси»

 

Пропозиції щодо перейменування зазначених вулиць та провулків розглядалися на засіданнях топонімічної комісії при виконавчому комітеті Черкаської міської ради (протоколи засідання від 20.04.2022, від 17.02.2017, від 14.06.2022) та виносилися на громадські обговорення «Про найменування та перейменування об’єктів топоніміки міста Черкаси», що  відбувалися з 21.07.2022 по 23.09.2022, Черкаська міська рада

Під час громадського обговорення надходили наступні пропозиції :

вулицю Романа на вулицю Ігоря Турчина

Ігор Є́вдокимович Турчи́н (16.11.1936, с. Софіївка, Королівство Румунія — 07.11.1993, Бухарест) — український гандбольний тренер. Заслужений тренер СРСР. Найуспішніший тренер в історії гандболу.

Створив команду «Спартак» (Київ) — 20-разового чемпіона СРСР, 13-разового переможця Кубку Європейських чемпіонів. За видатні досягнення в спорті Турчин і його команда занесені в Книгу рекордів Гіннеса.

Турчин — випускник Кам'янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам'янець-Подільський національний університет).

Починав роботу в ДЮСШ-2 Києва в 1959 році з групою новачків, з яких створив команду Спартак (Київ) — 20-разового чемпіона СРСР (1969—1988), 13-разового переможця Кубку Європейських чемпіонів.

Жіноча збірна СРСР, очолювана ним, займала перші місця на Олімпійських іграх в Монреалі (1976) і Москві (1980), була бронзовим призером олімпіади в Сеулі (1988), двічі перемагала на чемпіонатах світу (1982, 1986), в 1975 і 1978 була срібним призером світових першостей, в 1973 році — бронзовим призером.

У 1976 році був визнаний найкращим тренером світу. Заслужений тренер СРСР (1971). Кандидат педагогічних наук.

Підготував 20 олімпійських чемпіонів

Помер в 1993 році під час гри за Кубок європейських чемпіонів у Бухаресті. Похований у Києві на Берковецькому кладовищі.

Вулицю Стасова на вулиця Івана Підкови.

Іва́н Підко́ва (Іван Серпяга, Карапет Серпега, Іван Вода (Воде), Іоан Вірменин; 1533, Брацлавщина або Молдовське князівство — 16 червня 1578, Львів) — козацький кошовий отаман, молдовський господар (1577—1578). Ймовірно, рідний брат молдовського господаря Івана III Воде Лютого. Іван Підкова мав вірменське походження. За переказами, немовлям був врятований від татар; вихований козаками (згадано в народній думі «Люлі немовляті Івоні» (за Йосифом Богданом Залеським)).Мав рідкісну фізичну силу і надзвичайний зріст, запросто ламав руками підкови (за це запорожці прозвали його «Підковою»), міг зупинити віз, запряжений 6 кіньми, ухопивши його за заднє колесо, та був здатен волячим рогом пробити дубові ворота. Його охрестили «Волошенином», себто по-тодішньому молдованином. Його зріст був 2 м 29 см.

Вулиця Субботіна    вулиця Валерія Лобановського.

Вале́рій Васи́льович Лобано́вський (6 .01.1939, Київ, Українська РСР, СРСР — 13.05.2002 травня 2002, Запоріжжя, Україна) — видатний радянський футболіст, радянський та український футбольний тренер. Багаторічний наставник «Динамо» (Київ) (1973—1982, 1984—1990, 1996—2002), на чолі якого двічі вигравав Кубок володарів кубків УЄФА. Тричі був наставником збірної СРСР, з якою став віцечемпіоном Європи 1988 року. Тренер збірної України у 2000—2001 роках. Один з найтитулованіших тренерів в історії світового футболу^[2][3][4]. Найтитулованіший футбольний тренер 20-го століття^[5][6]. Майстер спорту СРСР, заслужений тренер СРСР та України. Нагороджений радянськими орденами «Знак Пошани» і Трудового Червоного Прапора. Заслужений тренер СРСР та України. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІ ступеня^[7], Герой України (2002 р., посмертно

Коза́к Мама́й — народна картина^[1] із зображенням козака-бандуриста^[2], один із найпоширеніших фольклорних героїв в Україні^[

Провулок Смілянський на провулок Федора Матушевського

Федір Павлович Матушевський (псевдоніми — Ф. Павлович, Шпонц та ін.; 20 червня (2 липня) 1869, Сміла, Черкаського повіту, Київської губернії — 2 листопада 1919, Афіни, Королівство Греція) — український громадський діяч, публіцист, літературознавець, критик. Діяч Товариства українських поступовців, згодом Української демократично-радикальної партії і Української партії соціалістів-федералістів. Член Центральної Ради. 1919 р. — посол УНР у Королівстві Греція.

Провулок Софії Ковалевської на провулок Марії Мартинюк

Марія Федорівна Мартинюк народилась 27 травня 1930 року на Коломийщині, Івано-Франківської області.

У 1945 році, повертаючись зі школи, була заарештована органами НКВС, як звʼязкова Української Повстанської Армії.

До повноліття вона утримувалась під слідством в Коломийській тюрмі, а тоді була засуджена на 10 років увʼязнення і перебувала в тюрмах Львова, Києва, Харкова та в таборах Мордовії.

У 1953 році її було звільнено за амністією, а пізніше реабілітовано згідно Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Повернувшись із заслання в Україну вона працювала в Карпатах на лісорозробках, вийшовши заміж, переїхала до Канева і влаштувалась в «Дніпробуд» у відділ робітничого постачання, звідки і пішла на пенсію. Полум’яна патріотка України, член Всеукраїнського об’єднання ветеранів МАРТИНЮК Марія Федорівна проводила національно-патріотичне виховання молоді, разом із українськими патріотами брала активну участь у всіх державницьких заходах, які проводилися у Каневі

Провулок Суворова на провулок Катерини Білокур

Білоку́р Катери́на Васи́лівна (нар. 24 листопада (7 грудня) 1900, с. Богданівка, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — пом. 10 червня 1961, с. Богданівка, Яготинський район, Київська область, Українська РСР, СРСР) — українська художниця жанру наївного мистецтва, майстриня народного декоративного живопису.

Входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України^[1].