Відповідно до пункту 41 частини першої статті 26, частини першої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», розглянувши пропозиції виконавчого комітету Черкаської міської ради від 30.11.2022 № 1079 «Про погодження проєктів рішень Черкаської міської ради про найменування та перейменування вулиць, провулків, узвозів, алей, скверів у м. Черкаси» та топонімічної комісії при виконавчому комітеті Черкаської міської ради (протоколи засідання від 20.04.2022, від 14.06.2022), враховуючи звіт про проведення громадського обговорення «Про найменування та перейменування об’єктів топоніміки міста Черкаси», що  відбувалися з 21.07.2022 по 23.09.2022, Черкаська міська рада
ВИРІШИЛА:

1.  Перейменувати вулиці та провулки у місті Черкаси згідно з додатком.
2.  Доручити:
2.1.  департаменту житлово-комунального комплексу Черкаської міської ради із врахуванням затверджених вимог та рекомендацій організувати та забезпечити виготовлення, встановлення покажчиків з новою назвою;
2.2.  департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради підготувати та подати на розгляд виконавчого комітету проєкт рішення про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 18.02.2020 № 163 «Про перелік об’єктів топоніміки міста Черкаси»;
2.3.  управлінню інформаційної політики Черкаської міської ради офіційно оприлюднити це рішення в засобах масової інформації та на офіційному веб-порталі Черкаської міської ради (www.rada.cherkasy.gov.ua).
3.  Рекомендувати фізичним та юридичним особам, які мають у власності будинки та споруди, виготовити і встановити покажчики з новими назвами вулиць та провулків відповідно до вимог рішення виконавчого комітету від 24.01.2012 № 109 «Про затвердження вимог та рекомендацій до дизайну адресного господарства м. Черкаси».
4.   Контроль за виконанням рішення покласти на департамент архітектури та містобудування Черкаської міської ради (Віктор ПАНЧЕНКО) і постійну комісію міської ради з питань земельних відносин та архітектури (Олена АГАПОВА).

 
Додаток
до рішення Черкаської міської ради
від_______________ № ___________

 
ПЕРЕЛІК
вулиці, провулків та узвозу, які перейменуються у місті Черкаси

Пояснювальна записка
до проекту рішення:
«Про перейменування вулиці Пушкіна, провулків Пржевальського, Пугачова, Пушкіна, Радищева, Раскової, Рєпіна, Робітничого та узвозу Пушкіна у місті Черкаси»

Пропозиції щодо перейменування зазначених вулиць та провулків розглядалися на засіданнях топонімічної комісії при виконавчому комітеті Черкаської міської ради (протоколи засідання від 20.04.2022, від 17.02.2017, від 14.06.2022) та виносилися на громадські обговорення «Про найменування та перейменування об’єктів топоніміки міста Черкаси», що  відбувалися з 21.07.2022 по 23.09.2022, Черкаська міська рада
Під час громадського обговорення надходили наступні пропозиції :
вулицю Пушкіна на вулицю Праведниці Шулежко (вулицю Дубіївську)
Олекса́ндра Макси́мівна Шуле́жко (Шелудько, нар. 1903, Михайлівка Драбівського району (нині Черкаської області) — пом. 1994, Київ) — вихователька, яка в роки німецької окупації врятувала від смерті і голоду багатьох осиротілих дітей, хоча при цьому ризикувала життям свої рідних доньок. Їй вдалось врятувала від смерті й голоду 102 дитини, з них 25 дітей були євреями.Праведниця народів світу (1996). Останні місяці життя вона тяжко хворіла і 13 квітня 1985 року померла. Похована в Умані.
Провулок Пржевальського на провулок Надії Суровцевої
Надія Віталіївна Суровцова (5 (17) березня 1896, Київ — 13 квітня 1985, Умань) — українська громадська діячка, журналістка, авторка мемуарів. Редакторка іншомовних видань Міністерства закордонних справ УНР. Також перекладачка, за фахом історик. Доктор філософії.
Надія Суровцова народилася в Києві 18 березня 1896 р, а невдовзі її родина перебралась до Умані. Здобула гімназійну освіту із золотою медаллю. З метою вступу на Бестужевські вищі жіночі курси, вирушила до Санкт — Петербурга.
Після Лютневої революції 1917 р. і постання Центральної Ради, двісті українських студентів-петербурзців делегували Суровцову до Києва, на прийом до М. Грушевського. Як інструктор УЦР, вона проводила агітаційну роботу на Уманщині, їздила по селах, була заступником голови уманської «Селянської Спілки». Працювала в Українській Центральній Раді. Активний діяч Селянської Спілки, співробітник київської газети «Трибуна». З 1 грудня 1917 року була призначена на посаду діловода Департаменту в справах біженців Генерального Секретарства внутрішніх справ.
Під час Гетьманату — співробітник секретаріату Міністерства закордонних справ. За часів Директорії Н. Суровцову запрошено до складу української делегації, яка виїхала до Франції на Варсальську мирну конференцію. До Парижу вона не до їхала — затрималася у Швейцарії через політичну ситуацію.
У 1918 емігрувала до Австрії. Закінчила філософський факультет Віденського університету. Після захисту дисертації на тему «Богдан Хмельницький та ідея української державності»,  30 червня 1920 році в університетській залі Відня їй присвоєно ступінь доктора філософії. Надія Віталіївна стала першою жінкою з України — доктором філософії. Працювала викладачем у Віденській сільськогосподарській академії.
У 1925 переїхала до СРСР, спочатку — до Москви, потім — до Харкова. Працювала в різних установах істориком, співробітником у системі Головліту, кіноуправлінні, у радіотелеграфному агентстві, у Наркоматі іноземних справ.
У Харкові вона підтримувала тісні зв'язки й співпрацювала з відомими письменниками, вченими та художниками.
У 1927 заарештована органами ГПУ СССР, засуджена і заслана в табори ГУЛАГ СССР. Лише 1954 звільнена.
Займалась літературною і громадською роботою, контактуючи з провідними письменниками того часу. Збирала книжки, скульптури, картини, впорядкувала бібліотеку для місцевого краєзнавчого музею, вела екскурсії там, а також у парку «Софіївка».
Очолювала товариство охорони пам'яток історії та культури, якому реставрували костел, і в його приміщенні було відкрито Уманську картину галерею.
Останні місяці життя вона тяжко хворіла і 13 квітня 1985 року померла. Похована в Умані
Провулок Пугачова на провулок Надії Попової.
Надія Марківна Попова — народна артистка України. Народилась в селі Дубіївка, Черкаського району, В 1940 році вступила до Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого. Період нацистської окупації пережила з батьками  Дубіївці. У 1944 році працювала завідувачем бібліотеки Черкаського педагогічного університету.З осені того ж року продовжила навчання в інституті. Влітку 1947 року, закінчила інститут з відзнакою та вступила в трупу Черкаського драматичного театру імені Тараса Шевченка.
За 50 творчих років, зіграла 176 ролей. Почесний громадянин міста Черкаси.
Провулок Пушкіна            на провулок Василя Захарченка.
Васи́ль Іва́нович Заха́рченко (1936-2018)- український письменник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. З 1969 письменник живе і працює в Черкасах.  Пішов з життя 5 грудня 2018 року в м. Черкаси
. Провулок Радищева на     провулок Василя Кричевського.
Васи́ль Григо́рович Криче́вський (31 грудня 1872 (12 січня 1873), с. Ворожба, Лебединський повіт, Харківська губернія, Російська імперія — 15 листопада 1952, Каракас, Венесуела) — український художник, архітектор, графік, творець стильового напряму Український архітектурний модерн^[1], засновник української професійної університетської архітектурної та художньої освіти.  Василя Кричевського вважають творцем нового українського стилю в архітектурі^[
Провулок Раскової на провулок Марії Приймаченко.
Марі́я Оксе́нтіївна Примаче́нко (також Приймаче́нко, 30 грудня 1908 (12 січня 1909), с. Болотня, нині Вишгородського району — 18 серпня 1997, там само) — українська народна художниця в жанрі «наївного мистецтва»; лавреатка Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Заслужена діячка мистецтв УРСР, народна художниця України. Авторка понад 800 картин, 650 з яких зберігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва (Київ)
Провулок Рєпіна на провулок Григорія Лапченка.
Григорій Гнатович Лапченко (25 січня 1801, Валява, Київська губернія, Російська імперія — 1876^[3], Санкт-Петербург) — художник, історичний живописець, портретист, академік Петербурзької академії мистецтв (1842). Був одружений на відомій італійській натурниці Вітторії Кальдоні. Через ряд життєвих обставин його художня спадщина значною мірою втрачена. В живописі демонстрував поєднання канонів класицизму та натуралізму, характерні для академічного мистецтва 1840-х р. та «ортодоксальної лінії романтизму»